На просторах ютюба можна знайти й більш розширений курс пана Андрія про св. Тому Аквіната, але й цих двох лекцій цілком достатньо щоб усвідомити якими унікальними розумовими здібнностями (я вже про духовні не кажу) був наділений цей святий!
Дорогою на залізничний вокзал я по дорозі вступив ще до базиліки Сен-Сернен. Теж дофотографувати те, що проминув минулого разу (хоч і не таке важливе, як у домінікан). Детальний опис цього храму, як і церкви Якобінців представлений в іншому пості — за вказаним раніше посиланням, перед катом.
На фото, що вище - дзвіниця базиліки Сен-Сернен, яка нагадаю є найбільшим романським храмом Європи.
Капітелі її західного порталу.
Модильйони північної стіни.
Східна частину храму, якою так захопються поціновувачі романського мистецтва. На жаль, вона частково закрита оточуючими її деревами.
А ще при північній стіні базиліки можна побачити бюст якогось неідомого мені клірика. Я його сфотографував про всяк випадок, а готуючи цей пост натикнувся на інформаціію, яка для віруючої людини такої, як я, є надзвичайно цікавою.
Бюст цей належить преподобному отцю Марі-Антуану де Лавору, капуцину, відомому в народі як Святий Тулузи (1825-1907). Капуцин цей приваблював своїми проповідями великі натовпи; він проповідував здійснивши 700 мандрівних місій півднем Франції, що принесло йому прізвисько «Апостол Півдня». Жоден вид служіння, через слова та безліч широко поширених його творів, не був для отця Лавора чужим. Він опікувався дітьми-сиротами та найбіднішиими, для яких він поширював Справу Хліба Святого Антонія Падуанського. Отець Марі-Антуан був традиціоналістом, який виступав проти секуляристських впливів і залишився у своєму покинутому монастирі у Франції в 1880 році, коли релігійні ордени (включаючи його власний) були вигнані до інших європейських країн. За це він, як це не звучить парадоксально, заслужив повагу з боку влади, яка відмовилася вигнати його через його добрі стосунки з місцевими жителями.
Отцю Марі-Антуану де Лавору також приписують розвиток паломництва до святині в Люрді (https://taras-palkov.livejournal.com/58966.html), куди він часто приїжджав, щоб проповідувати та піклуватися про паломників. Саме в Люрді отець Марія-Антуан зустрів Еміля Золя, відомого письменника, якого всі хвалили. Отець закликав його навернутися. «Уся християнська філософія, пане Золя, підсумовується в цьому: плоть воює проти духа, дух воює проти плоті. Якщо плоть перемагає, це смерть. Якщо дух перемагає, це життя — життя, яке Ісус Христос дав світові... Ви повинні, — продовжував отець, — знайти тут свою дорогу до Дамаска». Після цієї зустрічі отець Марія-Антуан написав також листа автору, який готував книгу по це святе марійне місто: «Подія в Люрді — це велика божественна подія нашого століття, і тільки серце розуміє божественні речі. Але щоб зрозуміти їх, воно має бути чистим. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога! Перш ніж взятися за перо, очисти своє серце. Очисти його доброю сповіддю, а потім зв’яжи його з Богом святим і палким Причастям. Після цього візьми перо і почни свою книгу».
На похороні отця Марі-Антуана де Лавора було присутньо близько 50 000 осіб, а наприкінці 1935 року після ексгумації його останки були визнані нетлінними. Процес беатифікації розпочався в Тулузі наприкінці 1920-х років, і отець Лавор отримав титул Слуги Божого. Пізніше, наприкінці 1960-х років, справа була призупинена і залишалася такою до 2005 року, коли було засновано організацію для її відновлення. Офіційне відновлення відбулося у 2008 році та завершилося у 2020 році, коли Папа Франциск підписав декрет, яким назвав отця Лавора Преподобним після підтвердження того, що він вів життя сповнене героїчної чесноти.
За іронією долі мощі преподобного отця Лавора, а також невеличкий музей його пам'яті знаходяться у самісінькому центрі Тулузи, десь приблизно посередині між церквою якобінців і базилікою Сен-Сернен...
Але повернімось до базиліки Сен-Сернен всередину якої я теж зайшов, щоб сфотографувати на підлозі мозаїку присвячену святому Тому Аквінському. У часи Французької революції під цією мозаїкою переховували останки Томи Аквіната. Літери «S» і «T» мозаїки це не що інакше, як Святий Тома. Мощі повернули на своє місце до церкви Якобінців 22 жовтня 1974 року. На жаль, мозаїка знаходяться в деамбулаторії, а той виявився, на відміну від моєї першої поїздки, зачиненим. І все через пожежу, а може навмисний підпал... То ж мозаїку я не сфотографував, а фото мозаїки до посту взяв із мережі. Поряд з ним - логотип Стад Тулузен (фр. Stade Toulousain) або просто Тулуза (фр. Toulouse) — одного з найсильніших регбійних клубів Франції та Європи. Ідея використання мозаїки у логотипі клубу належить Люсьєну Сезеру, посадовцю клубу, у 1950-х роках. І якщо врахувати, що тулузький клуб після одного з безпоразкових сезонів отримав прізвисько «Червоної Діви» (червоної, бо така у них форма), двох найвідоміших гравців клубу, Жан-Клод Скрела та Жан-П'єр Ріва називають не інакше, як «білявими янголами», а також те, що протягом кількох десятиліть керівництво клубу кропило поле місцевого стадіону водою з Люрду, то стає зрозумілим, що зв'язок з божественним тут є не випадковим).
І завершу оглядини Тулузи площею Жанни д"Арк, де встановлений також пам'ятник цій відомій французській героїні й святій. З цієї площі я розпочав своє знаймоство з Тулузою першого разу, і можна сказати, що закінчив його при повторних відвідинах.
У той же день я ще відвідав Рабастенс (Rabastens). Місто це розташоване за 35 км на північний схід від Тулузи на старій дорозі, яка з'єднувала Ліон з Тулузою через Родез, шляхом до Сантьяго-де-Компостели, яким й нині користуються паломники. У серці цього цегляного міста гордо стоїть церква Нотр-Дам-дю-Бур (XIII-XIV ст.) - пам'ятка, внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як частина маршрутів до Сантьяго-де-Компостели (https://taras-palkov.livejournal.com/38946.html).
Ця перлина південного готичного стилю вражає кольорами хору та настінними розписами 14 і 15 ст., наново відкритими у 19 ст. Заради цих розписів я і приїхав до Рабастенса.
Але, як виявилося "по ходу" подорожі, розписи я запросто міг і не побачити. Сидячи в поїзді і вивчаючи в телефоні мій маршрут до храму, я виявив, що залізнична станція на яку я прибуваю, розташовується по один бік річки Тарн, а центральна частини міста, включно з храмом Нотр-Дам-дю-Бур - по інший. Міст же, що їх роз'єднує - на ремонті і проїзд по ньому - зачинений. Попри це я все ж мав надію, що хоч і автотранспорт через міст не пускають, але пішки я якось перейду. На щастя, дійсно, пішки можна було пройти (Алілуя!) і тепер мені є про що вам розповісти)
У 12 столітті бенедиктинці абатства Муассак заснували важливий пріорат у Рабастенсі в районі Бур та збудували каплицю. Слід зазначити, що близькість до річки Тарн, яка пролягала нижче, – водного шляху par excellence, – дозволяла їм експортувати вино до Бордо; цей аргумент, можливо, також був одним із факторів вибору місця, окрім родючості місцевих ґрунтів. Після хрестового походу католицької церкви проти катарів від каплиці Рабастена мало що залишилося. З 1229 року, дати мирного договору, було вирішено побудувати нову церкву, цього разу парафіяльну. Будівлю було повністю перебудовано з цегли, характерної для південного готичного стилю. Від оригінальної будівлі XII століття вона зберегла прекрасний портал, прикрашений вісьмома романськими капітелями. Хор було додано в 14 столітті та завершено в червні 1418 року, що надало комплексу його сучасного вигляду.
Ось він широченний і такий характерний для півдня Франції, романський портал.
Капітелі порталу, в основному, зображують сцени з дитинства Христа. Починаючи зліва — Благовіщення
Відвідування Марією Єлизавети.
Захарій при цьому продовжує молоти зерно.
Різдво Ісуса Христа. На зовнішній грані капітелі зображена Діва Марія, що лежить в стилізованому гроті та запеленаний Ісус . Віл та осел. Йосипа не бачу.
На внутрішній грані - ангели (угорі), пастухи та їхні вівці (унизу).
Поклоніння волхвів.
З іншого боку від входу: Стрітення у Храмі
Вбивство немовлят у Вифлеємі.
Втеча до Єгипту. Йосип, одягнений як середньовічний селянин.
І врешті — Спокуса Христа в пустелі
Тепер увійдімо всередину. Багатство внутрішнього оздоблення захоплює дух: переважає червоний колір, також зустрічаються синій та золотий. Мерехтливі кольори привертають увагу відвідувача, незвиклого до такого тепла в інтер'єрі церкви.
У 16 столітті, під час Релігійних війн, церкву розграбували протестанти, які перетворили її на гауптвахту. Коли католики повернули храм, вони побілили його, щоб очистити від осквернення! Лише у 19 столітті , під час реставрації, розписи були виявлені під побілкою, і на диво вони збереглися у досить таки хорошому стані.
Христос і тетраморф.
Розписи в наві були створені наприкінці XIII століття. Розписи в хорі, переважно червоного та синього кольорів, були створенені відразу після його будівництва та зображують сцени з дитинства Христа та життя Діви Марії. Їх було відреставровано або перероблено в 19 ст.
Зіслання св. духа на апостолів.
Стрітення Господнє.
Слід зауважити, що в 19 ст. не існувало спеціальної професії «реставратор фресок» , реставрацію доручали художникам. Тому реставрація проведена художником Жозефом Енгальєром та його майстернею хоча і максимально відтворює середньовічні розписи, але в тих місцях, де вони втрачені "на виручку" приходила власна уява і бачення майстра. Тепер же не так просто розібратися де автентичні розписи, а де розписи з 19 ст.
Зішестя в Ад.
Якась старозавітня сцена (?)
Свастики на склепінні і стнах часто бентежать відвідувачів; цей символ, подібний до нацистської свастики, насправді передує їй; це давній священний символ, поширений у багатьох релігіях та багатьох епохах, він є синонімом руху та життя.
Склепіння прикрашені крім свастик ще медальйонами, що зображують Христа, Діву Марію, апостолів та святих.
Коронування Діви Марії. Нижче — Поклін трьох царів.
Втеча в Єгипет.
Благовіщення. Цей тріумфальний, чудовий, насичений червоний кольор нагадує пишноту мініатюр XIV століття.
Діва Марія з прведним Йосипом знаходять Ісуса у храмі.
Апостол Пилип, під ним зображений у натуральну величину під трилисниковою аркою, тримаючи посох паломника - апостол Яків Старший. Паломник XIII століття , входячи до церкви, міг побачити як святого Якова, шанування мощей якого було метою подорожі, так і святого Христофора, захист якого мав забезпечити його безпеку в
дорозі, особливо під час перетину бродів, і зберегти його від злої смерті.
Чудо в Кані Галілейській.
Жони-мироносиці і ангел біля порожнього гробу.
Хор нараховує п'ять каплиць. Центральна каплиця присвячена Святій Діві Марії, покровительці церкви.
Розписи у каплиці, у першу чергу через їх цілісність, а також через пошкодження і обмеження простору дуже важко фотографувати. Тому я не все занімкував і не всі каплиці ідентифікував. Одна із них точно присвячена св. Мартину Турському, бо угорі бачимо відому сцену, де цей святий ділиться своїм плащем із жебраком.
Інша каплиця присвячена Святому Якову і представляє добрий рідкісний фресовий цикл з його життям (Святий Яків протистоїть і навертає мага Гермогена в Єрусалимі, Діва Марія являється Святому Якову на Сарагоському стовпі, проповідь Святого Якова в Іспанії, за якою йдуть два учні тощо). Іконографія, натхненна тут Золотою легендою Якова Ворагінського, а також іспанськими легендарними оповідями.
Перевезення тіла Святого Якова з Палестини до Галісії
Після смерті апостола його тіло було таємниче доставлене на Піренейський півострів кораблем для похування. Корабель з тілом потрапив у шторм біля берегів Іспанії, але тіло все ж було викинуто на берег неушкодженим. Згідно з легендою, на березілося весілля. Коли корабель наближався, кінь нареченого, злякавшись, скинув вершника у море. Проте, за дивом, обидва залишилися живими, вкрившись мушлями. Відтак мушля стала символом паломництва, що уособлює різні маршрути, які останні-решт входять в одну точку — могили Святого Якова в Сантьяго-де-Компостела. Мушля також має практичне значення для паломників, які використовують її як посудину для пиття або їжі.
Ліворуч - розписи каплиці Св. Якова, праворуч - розписи неідентифікованої мною каплиці, що присвячена двом мучеїнкам, як видно на сцені вгорі.
Каплиця праворуч біля входу до хору присвячена святому Августину. Сцени тут взяті з розповідей святого з його відомого твору - «Сповіді».
Розписи каплиці св. Августина.
Ліворуч - зображення теж звідти і, як бачите, Розп'яття в каплицях Notre-Dame-du-Bourg зустрічаються часто, праворуч - розписи з каплиці св. Петра. Верхній розпис демонструє мученицьку смерть цього апостола на Розп'ятті униз головою.
У Рабастені є ще одна цікава церква Сен-П'єр де Блан, розташована над набережною Ліс, поблизу набережної Пре-Вер.
Його було збудовано з цегли між 1893 і 1896 роками на місці каплиці XVII століття, яка належала до Французької революції Братству білих каятників. Прикрашена відразу після будівництва, вона є зразком архітектури та релігійного живопису кінця XIX ст. На жаль, ніні цей храм десакралізований й перетворений на виставковий зал.
Орнамени нави й знову мученицька смерть святого апостола Петра.
Оглянувши Рабастенс я поїздом повернувся до Тулузи, а звідти вже автобусом вирушив на північ — до Брів-ла-Гайард. Але про це якось іншим разом.